In The Focus of Time

У фокусі часу

Я бачила світло близьке і далеке водночас,
іздалеку голос тихенько сказав мені Слово.
Ніжність до ніжності, тіло до тіла, любов до любові,
вічність до вічності – знову і знову.

І чути, як дихає час ритмічно, неспішно,
споглядає він нас, його очі скляні та безводні.
Простягни мені у вікно свою ягоду, вишне,
прямо в кімнату, з нічної безодні.

Дивлюсь на ікони і бачу я в них своїх ближніх:
ось риси мами, ось чоловіка і доні.
Простягнула мені у вікно свою ягоду вишня,
прямо в кімнату, з нічної безодні.




На початку ХХІ ст.

На початку ХХІ сторіччя
бачу апокаліптичні сни.
Вся історія відбилась на обличчях.
Біг. Утома. Вдома. Вдалині.

Смуги світла, швидкості незвичні,
крізь краплини проливних дощів
вимальовують химери електричні
еклектичні знаки нових слів.

На початку ХХІ сторіччя
мене в час поганський сон верта.
Скинути б тягар цей історичний,
з перших вуст почути про Христа.



На відлунні

На відлунні великих шляхів живемо ми,
з нами поруч Господь за подіями спостерігає,
він живе недалеко – ліворуч, і за небокраєм,
але стежки його несподівані і невідомі.

Я йду із далеких країв, де лікуються рани,
там біле сонце пече – доки небо засмагне,
у віконце тоді подивитися темрява прагне,
і рушають рожевою вічністю струми Йордану.

Я звідти несу Слово Боже, в цих землях не знане.
Я теж вірю у Бога єдиного, пане,
але не розумію, як тут опинилась:
мене Вершник приніс із майбутнього на урагані,
а, може, мені все наснилось, наснилось, наснилось…

Чи можна піти з Вами, пане, здолавши утому,
знайти відповіді або просто дорогу додому.
На відлунні великих шляхів живемо ми,
з нами поруч Господь за подіями спостерігає,
він живе недалеко – ліворуч, і за небокраєм,
але стежки його несподівані і невідомі.